Житель Житомирщини Руслан, який до початку повномасштабного вторгнення працював дитячим футбольним тренером, сьогодні стоїть на захисті українського неба та має на своєму рахунку чотири офіційно підтверджені збиття ворожих повітряних цілей. Історію воїна оприлюднили на сторінці 39-ї бригади тактичної авіації.
Нині Руслан виконує бойові завдання у складі підрозділу протиповітряної оборони та працює з переносними зенітними ракетними комплексами Stinger, «Ігла» та «Стріла». Серед знищених ним цілей — крилата ракета та російські ударні безпілотники типу Shahed, які неодноразово становили загрозу для мирних українських міст і громад.
Один із бойових епізодів військовий згадує як кілька вирішальних секунд, від яких залежала безпека людей.
«Ми тільки виїхали на позицію — і майже одразу з’явилася ракета. Спіймав її в приціл, затис гачок — „Стріла“ пішла в небо. Потім ці кілька секунд очікування… А далі — вибух», — розповідає Руслан.
За словами захисника, найбільше значення має не сам факт влучання, а усвідомлення того, що вдалося запобігти трагедії.
«Коли бачиш, як те, що мало летіти в житлові будинки чи по людях, розсипається в небі уламками — це дуже сильне відчуття. Тоді розумієш: ти щойно не дав біді дійти до чиєїсь домівки», — говорить військовий.
До великої війни Руслан не пов’язував своє життя з армією. Він займався спортом, працював із дітьми та навчав юних футболістів дисципліни, командної роботи й наполегливості на шляху до перемоги.
Після початку повномасштабного вторгнення чоловік добровільно став на захист України. За роки служби він пройшов кілька підрозділів, виконував завдання на Миколаївщині та Кіровоградщині, а згодом повернувся ближче до рідного краю, де продовжив обороняти українське небо.
«Якщо чесно, я ніколи не думав про армію. Моє життя було пов’язане зі спортом і дітьми. Але після 2022 року питання вже стояло не „хочу чи не хочу“, а що ти готовий зробити для своєї країни», — зазначає Руслан.
Набутий бойовий досвід навчив його головного правила зенітника — діяти швидко, рішуче та без права на зволікання. Адже після команди «Ціль у повітрі» кожна секунда може мати вирішальне значення.
Попри всі випробування війни, Руслан не втрачає віри в майбутнє. Після перемоги він планує повернутися до улюбленої справи — тренувати дітей та виховувати нове покоління українців.
«У нас неймовірні люди. І ми вже довели всьому світу, наскільки сильними можемо бути», — переконаний захисник.
Історія Руслана є прикладом мужності, відповідальності та відданості своїй державі. Сьогодні він захищає українське небо, а завтра мріє знову вчити дітей перемагати — вже на футбольному полі під мирним небом України.
