Фронтовик
Василь Шубович 69 років носить у своєму тілі осколок, який називає «німецьким сувеніром». Це одне з трьох поранень ветерана, яке він отримав у день янгола – 14 січня 1945-го – під Варшавою. Всі лихоліття війни Василь Митрофанович може вмістити в одне речення: жити не хотілось – вмерти не можна було. Але його спогадів вистачить на добру книжку.
8 травня вдома ветерана навістив і привітав із черговою річницею Великої Перемоги заступник голови обласної ради
Руслан Годований. Під час розмови Василь Митрофанович поділився спогадами про події війни, враженнями від поїздки до Берліна кілька років тому, оцінив і дав поради щодо подій сьогодення.
На початку війни Василь Шубович тричі втікав із нацистського полону, працював у підпіллі. Пізніше протягом місяця пройшов підготовку на курсах для військових та був відправлений на фронт, мав поранення і контузію. Боровся до останнього дня війни та разом із іншими переможцями написав свої ініціали на стіні Рейхстагу.
Як свідчення жорстокості нацистів ветеран пригадує: «Підходили радянські війська до Берліна. Геббельс дав розпорядження німцям ні в якому разі не здаватися нам, а тільки війським союзників – Великобританії, Сполучених Штатів Америки, після себе нічого не залишати. Навіть голодні і обірвані, загартовані в боях, наші солдати знали, що якщо десь трапиться вантажівка, повна їжі, то брати нічого не можна – там пастка, заміновано. Коли переходили через річку, яка розділяє Берлін, то всі мости і човни були заміновані. Один солдат, який вмів плавати, переплив річку, розмінував один човен і дав можливість переправитися саперам і розмінувати решту човнів (за це він був удостоєний звання
«Герой Радянського Союзу»). На тому березі стояла коляска з дитиною, дитина голосно плакала. Але варто було доторкнутися до тої коляски, все б навколо вибухнуло. Наші обережно підійшли, розмінували коляску, врятували життя дитині і багатьом побратимам».
«У сучасному Берліні було цікаво побачити місце, де був багато років тому і як живуть переможені, – розповідає Василь Митрофанович. – Там для нас, українських ветеранів проводили екскурсії, виїздили й за межі столиці, де були розташовані табори смерті».
«Найголовніше в нашому суспільстві зараз те, що незрозуміло, що буде завтра. Розумію, яка складна ситуація. Але треба намагатися всі проблеми вирішувати в кабінетах за круглим столом, – висловлює думку Василь Шумович. – У роки війни було дуже тяжко, але Сталін, Рузвельт, Черчіль вели переговори».
«Для ветерана відзначення Дня Перемоги – це завжди бальзам на душу: як приходять діточки, хочуть вручити квітку, щось запитати. Особливо це важливо тим ветеранам, які прикуті до ліжка. Перемогу, яка далася такою дорогою ціною, не можна забути», – каже Василь Митрофанович, для якого 9 травня – вже 69 років свято, свято зі сльозами на очах.
Прес-служба обласної ради
