П. Жебрівський: Україна зробила два кроки назад до „затхлого совка”

10.01 11:49    

За двадцять років Україна зробила крок вперед до громадянського суспільства і два кроки назад до „затхлого совка”

У наступному році Україна відсвяткує своє двадцятиріччя. Зрозуміло, що за цей період наша держава отримала як недоліки, так і здобутки. Сказати, що Україна сформувалась, як повноцінна держава, на превеликий жаль, важко. І в першу чергу, це пов’язано з тим, що в Україні залишилось багато від „совка”. До сих пір ми так і не змогли усвідомитись як єдина нація. На мою думку, це сталося тому, що існує розподіл не тільки на Схід і Захід, а на проєвропейську і проросійську держави, тому ментальність і свідомість українців значно перебувають у дисонансі. Переконаний, що у роз’єднанні української нації винна еліта, і, насамперед, ті, хто стояв на чолі України.

Якщо подивитись на команди чотирьох президентів, то кожен з тих, хто очолював нашу країну, робили крок уперед, а потім збивалися з курсу, прямуючи у протилежний бік. На сьогоднішній день Янукович зайняв головне крісло у державі, завдяки Сходу і Півдню. Під час перегонів, власне, основні гравці розігрували карту вибору чи то проєвропейського, чи то проросійського. Тому ніхто інший, а саме вони педалювали розподіл української нації, що породило нерозуміння у суспільстві.

Ключова проблема, яку так і не вдалося побороти протягом двадцяти років незалежності, це та корупція, яка просякла у всі сфери життя. Ні для кого не секрет, що сьогодні без достатньої кількості грошей і без зв’язків з впливовими людьми неможливо вирішити жодного питання, принаймні це зробити вкрай важко. Через це пересічні громадяни сьогодні почувають себе незахищеними перед чиновниками. До негативних наслідків, безумовно, відноситься і те, що Україна не змогла перебудувати свою економіку, не дивлячись на псевдозусилля „заслужених реформаторів”. Економіка, як і раніше, суттєво залежить від експорту сировини чи напівсировини, яка вивозиться за межі України, тому структурних трансформацій у цій сфері не відбулось.

Дуже прикро, що держава не може забезпечити гідного життя для людей. Проте найбагатші життя не бачать за грошима, а бідні скотилися до тієї межі, що величезну роль для них тепер відіграє той зелений папірець, за який вони готові продати душу дияволу. Суттєво зменшилась духовність в Україні, і це мінус. Що стосується духовного розвитку, то у якийсь період українська мова і культура стали більш затребуваними, однак за останній рік „завдяки” міністру Табачнику і нинішньому уряду розпочалось згортання процесу використання і розвитку української мови. Мене, як громадянина України, це безумовно турбує. Що стосується системи освіти, то слід зазначити, що завдяки попередньому міністру Вакарчуку і його ініціативі щодо введення зовнішнього оцінювання, можна було досягти неабияких результатів, проте нинішній керівник у цій сфері здійснює спроби відкрутити назад. Те ж саме стосується і галузі охорони здоров’я. Тут відбулася деградація. Тобто - ми однією ногою в „совку”, а другою ногою, неначе у ринкових відносинах. Совок - це утримання лікувальних закладів за совєтською системою, а ринкові - це ті хабарі, які беруть лікарі за операції та обстеження, не сплачуючи жодних податків. Тому в нас така система, яка так погано функціонує. Щодо житлово-комунальної сфери, то тут також не відбулося жодних реформ і, за великим рахунком, не буде – замість розвитку, ми добиваємо те, що Україна отримала в спадок від Радянського Союзу.

Чи є плюси? Безумовно. Україна поступово відбувається як самостійна держава. В Україні нарешті почало поступово зароджуватись громадянське суспільство, і воно уже встигло проявити себе, починаючи з президентських виборів 2004 року, де власне переміг не Ющенко, і не його команда, а переміг український народ, якому наступили на горло. Крім того, в Україні поступово сформувався невеликий прошарок середнього класу. Це позитивний момент. В цілому, це економічно самодостатні люди, які, власне, готові брати на себе відповідальність за своє життя, це ті, хто поборов у собі совєтський патерналізм і відчув себе повноцінним громадянином. Саме ці люди зробили помаранчеву революцію 2004 року, і саме вони (можливо, не в таких масштабах, і не в такій мірі ідеологічно, але) захищали свої права та інтереси своїх сімей під час прийняття Податкового кодексу. Власне, якщо подивитись на Україну за двадцять років незалежності і самостійності, то частіше за все, ми робили один крок вперед і два кроки назад. Крок вперед на початку свого президентства, зробив перший президент Леонід Кравчук, а потім він вирулив і зробив два кроки назад. Таку стратегію підтримали усі його наступники, бо кожен, хто був після нього, обирав той же шлях. І безумовно, сьогодні Україна зробила два кроки назад після того, як президентом став Віктор Янукович, тому що останнім часом Україна все більше скочується до провінції Росії - без самостійного життя, парадигми і розвитку.

Безумовно, після розвалу колгоспної системи, в нашій країні почало формуватись крупнотоварне виробництво в сільському господарстві. Тут є відчутні здобутки. Як приклад, за 2008 рік Україна зібрала більший врожай, чим при господарюванні колгоспів, враховуючи те, що третина землі сьогодні не засівається. Я думаю, що з кожним роком ми будемо бачити достойний результат у цій сфері. Крім того, тішить те, що сьогодні з’являються новітні виробництва, і прикро, що багато промислових виробництв було зруйновано після проголошення Незалежності. В той же час, як пташка фенікс, на базі тих недолугих підприємств, або на іншій основі в Україні почала відроджуватись промисловість.

Якщо порівнювати позитив і негатив, то 50% на 50%. Українці завжди говорять, що жити погано. Сказати, що ми добре живемо ми не можемо, але якщо оцінити рівень життя українців у 1990 році і 2010 році, то безумовно він став вищим, і це безумовно плюс. Хоча українці можуть жити не гірше, ніж розвинуті європейські країни і для цього все в Україні є. Немає тільки доброї волі, здорового глузду і розуміння можновладців, що жити мають класно не тільки вони, але й пересічні українці.