Неодноразово народний депутат України Микола Рудченко у своєму спілкуванні з людьми не погоджується з відомим висловом, який часто наводять чиновники про те, що діти наше майбутнє, бо, за його словами, діти – наше теперішнє.
«І дбати про них потрібно сьогодні і повсякчас, інакше омріяного майбутнього не буде ні в нас, ні в цих нещасних дітей», - закликає М.Рудченко. І не лише закликає, а й приклад показує. Ще 9 років тому, будучи на посаді заступника голови Житомирської облдержадміністрації, Микола Миколайович зібрав у себе в кабінеті керівників усіх державних управлінь, в тому числі й силовиків. Мова йшла про те, як вирішити питання благоустрою дитячих будинків та шкіл-інтернатів. На той час М.Рудченко вже побував у більшій частині цих закладів і на власні очі пересвідчився, що діти змушені проживати й навчатись у жахливих умовах, практично голодувати. На цій нараді було прийнято рішення про кураторство інтернатів відповідними структурами. З того часу ця добра традиція не переривається, а інтернатні заклади області поліпшили свою інфраструктуру, діти проживають у нормальних комфортних умовах. Звичайно, все це доволі відносно, адже навіть найкраща атмосфера такого закладу не замінить дитині справжніх родинних тепла і ласки. Якось одна дівчинка у Житомирській школі-інтернаті підійшла до М.Рудченка, який саме роздавав малечі подарунки, взяла за руку й попрохала: «Візьми мене до дому!» Не просто було стримати сльози, почувши таке. І це ще більше підсилило намагання Миколи Рудченка піклуватись про дітей-сиріт, залучати до цього людей, які мають можливість надати допомогу.
Днями Микола Рудченко відвідав дитячий табір «Корчагінець», що на Чуднівщині, в с. Троща. Тут нині оздоровлюються вихованці Житомирської та Новоград-Волинської шкіл-інтернатів. Серед них – хлопчик Олексій, який вважає Рудченка названим батьком. Щоправда, Олексій уже зовсім не хлопчик, а дорослий юнак. Опікати хлопця Микола Миколайович почав майже 10 років тому. Саме йому й було довірено зустрічати дорогого гостя запашним караваєм. У таборі умисно пішли на таке порушення давньої української традиції, адже, завжди каравай підносять дівчата. Однак у цьому випадку усе відбулось досить зворушливо і символічно.
Народний депутат привіз дітям м’ячі та солодощі, побажав гарного відпочинку, здійснення мрій. У свою чергу й вони привітали дорогого гостя: своїми концертними номерами влаштували справжнє свято, навіть вручили йому грамоту з теплими напутніми побажаннями.
Микола Миколайович вирішив взяти опіку ще над одним шестирічним хлопчиною-сиротою, якого звати Тимур.
Власне, майже в кожному подібному закладі у М.Рудченка є названі сини й доньки з категорії найобділеніших долею дітей.
На думку прийшли якось сказані М.Рудченком слова:
«Я б радив українським політикам частіше бувати в будинках-інтернатах, брати на руки і дивитись в очі дітям-сиротам. Це відчуття неможливо передати. Зараз високопосадовці завели моду ходити до церкви у великі свята, щоб камери знімали, які вони набожні, як долучаються до святого, як просять божого благословення. Справжнє душевне очищення можна отримати лише у храмі, який має назву сиротинець. Коли до тебе підходить малеча і прохає: «Візьми мене до дому…». Діти надзвичайно чутливі, вони ніколи не підійдуть до злої непорядної людини».
Алла Шевчук,
прес-секретар Житомирської обласної організації
Народної Партії
