Екс-прокурора з Житомирщини судять за вбивство священика. ФОТО

26.12 12:58    

Майже рік триває суд над 48-річним Василем Харчуком, колишнім прокурором із Житомирської обласної прокуратури. Його звинувачують у вбивстві православного священика Московського патріархату Олександра Носадчука, 24 роки.

— Як побачила Харчука в наручниках, чомусь жалко його стало, — зітхає 60-річна Раїса Горбачова, мати загиблого. — Сина не вернеш. Але якби він покаявся, а так мені погрожує. Каже, у тебе ще онучки є. Боюсь, щоб його не випустили.

Справу заслухає житомирський районний суд. Раніше Василь Харчук був на підписці про невиїзд. Однак на одному із нещодавніх засідань його взяли під варту.


24 грудня 2001 року Василя Харчука звільнили з обласної прокуратури. Він вирішив ”залити горе” у житомирському кафе ”Молодіжна мода”. Запросив друзів — суддю Корольовського райсуду Житомира Леоніда Кочетова, капітана прикордонного загону Олександра Мартиненка, військового прокурора Анатолія Коцюбу. Згодом до компанії долучилися священики — отці Юрій та Олександр.

— Я пішов раніше, а Саша лишився, — пригадує отець Юрій. — Наступного ранку ми мали зустрітися на різдвяному утренніку в дитячому садку. Мали привітати Сашину доньку Марину, мою хрещеницю.

Зранку 25 грудня отець Олександр не з’явився. Його мобільний не відповідав. Батьки і дружина Алла непокоїлися. За кілька годин міліціонери повідомили, що тіло священика знайшли в лісі біля об’їзної дороги. З переламаним черепом. Смерть настала від переохолодження — чоловіка побили і напівживого вивезли до лісу.

Слідчі встановлювали, хто побив священика. З’ясували, що він був у кафе до півночі. Коли виходив з Харчуком, зустріли 20-річних — Ганну Чапик та Ірину Ступак. Прокурор запросив продовжити застілля у нього вдома. Всі погодилися, сіли на таксі і поїхали. Дорогою Харчук купив три пачки презервативів.

— За місяць після синової смерті дівчат арештували, — розповідає Раїса Андріївна. — Звинуватили у вбивстві. Мовляв, вони його побили, коли став чіплятися, і покинули у квартирі. Самі утекли. Але це неправда. Експертиза показала, що перед смертю Саша не мав статевих стосунків. Дівчата потім мені зізналися, що взяли вину на себе, бо їх Харчук залякав.

2002 року Ганну Чапик та Ірину Ступак суд визнав винними у побитті. Кожна отримала п’ять років в’язниці. Термін покарання відбули.

— Понятно, що їх зробили винними, бо цю справу практично Харчук і розслідував, — каже матір Носадчука. — Він тоді ще працював в обласній прокуратурі. Слідчий райвідділу нам казав, що справу мало не щотижня забирали до області.

Батьки загиблого переконані, що справу сфабрикували.

— Зробили так, наче Саша з проламаною головою пройшов 7 кілометрів до лісу і помер. Потім із нього почала текти кров. Але кров була і на носках, хоч він був узутий. А поряд слідів крові не було. Експерти встановили, що його викинули з машини в яр ще живого.

Справою зацікавилися у Генеральній прокуратурі. Забрали її. Василя Харчука звинуватили у вбивстві. У березні 2002-го його звільнили з посади.

Спершу екс-прокурора судив Козятинський райсуд Вінницької області. Справу розглядали чотири роки. Позаторік екс-прокурора виправдали. Мовляв, він був п’яний і на момент убивства спав на кухні. Коли прокинувся — священика не було. Відмовився казати, куди подів свої машину і дублянку.

Рішення суду Генеральна прокуратура оскаржила, апеляційний суд відправив справу на повторний розгляд до Житомира.

— Боїмося, що з нами буде, якщо Харчук не сяде і цього разу, — плаче мати загиблого. — Його адвокати нам погрожують.

Очі Раїси Горбачової наповнюються слізьми, коли гортає фото свого сина.

— Саша організував церковний хор, чудово співав. Писав пісні. Якось написав, що ”у мене був друг, який мене убив”.

Доньці священика виповнилося 12 років. Вдова Алла вийшла заміж удруге, народила сина. Сім років ходить на суди із батьками Олександра.


Екс-прокурор ходить на засідання у білому костюмі.

— Харчук не сяде, — запевняє його адвокат Анатолій Шелепа, колишній працівник Житомирської прокуратури. — Ми 40 разів відводили суддю. На наступному засіданні вона не вестиме справу.

Автор статті: Олена ТАЛАЄВА