Ірина Ярмоленко з Денверу (Колорадо): Американське суспільство занепокоєне маргінальгими викликами

11.02 11:10    

Вдалося взяти участь в круглому столі за участі учителів, які викладають суспільні науки та історію.

Було приємно, що все ж більшість розуміє територіальне розташування України та особливості здійснення проросійської політики. Хоча далеко не усі знали про анексований Крим та війну на Донбасі.

Я намагалася привести до прикладу Придністров'я в Молдові і Абхазію та Осетію в Грузії. Мені стало відповідально пояснювати цю інформацію громадянам США. І я переконана, що участь в таких програмах як "Відкритий світ" і закордонні відрядження, перетворюються на місію інформування про стан навколо російських кордонів та авторитарних викликів. Ми дістали мапу та подивилися все наочно.

Поступово спустилися до рівня локального та місцевого, де в мене запитали про рівень задоволення роботою влади. На що я відповіла про важливість обопільньної участі двох сторін: і влади, і громади.

Коли в американську домівку заходиш, то ніхто не чекає, що ти зміниш взуття, бо воно чисте після вулиці. І тут питання до обох сторін: перші створили умови в містах, але біля прибудинкова територія - це вже відповідальність кожного і немає тут тицяння на ЖЕКи, комунальні служби і управління. Це маленький приклад, над яким я прошу думати кожного житомирянина щодня."Почати з себе" - гарна фраза.

Але наступна важлива тема, яка викликала у нас жваву дискусію - це загальні проблеми, які є глобальними для усіх суспільств (і розвинених, і тих, що розвиваються): наркотики, алкоголь, хвороби, розлучення, одиноке батьківство, незахищене дитинство, зацикленість на розвагах та матеріальних благах. Одним з рецептів захисту від цих проблем американські учителі вбачають виховання інституту сім'ї, з чим складно не погодитися. І у нас, як на мене ця тема разом з темою читання книг - не є пропагандистською та представленою в пресі і засобах комунікації.

Далі глобальною темою постало питання рас, релігій та мов. В Америці (та і в Європі) більша статистика, ніж звісно в Україні, за кількістю міжнаціональних сімей. І це кличе за собою виклики про налагодження діалогу в родинах, які мають різну релігію, традиції та підходи до побуту.

І якщо Україна в своєму проєвропейському напрямку так пришвидшена, то за 20-30 років необхідно бути готовими, що біля наших дітей-внуків за партами в школі сидітимуть різні раси, національності та люди з іншою релігією, і це вже геть інший рівень виховання, і це вже нова історія, до якої час готуватися вже.