Сьогодні, 25 липня 2018 року, на 88-му році життя відійшла у вічність зв’язкова УПА Євдокія Дмитрівна Лихачова (псевдо «Ластівка»). Ім’я житомирянки у націоналістичних колах добре відоме. Її завжди поважали за великий патріотизм, відданість і незламність у боротьбі за вільну Україну.
Євдокія Дмитрівна або просто Дана (дівоче прізвище – Фіголь) народилася в 1930 році в селі Ві́кторів Галицького району Івано-Франківської області.
У сім’ї, крім неї, були ще дві сестри і брат. Одна із сестер померла голодного 1932 року від сухот. Євдокія вже у 5 років цитувала напам’ять «Кобзаря», читала українські газети.
У 13 років вона вступила до Української Повстанської Армії, перед цим приєднались до боротьби її батько і брат.
«Мене довго випробовували, чи не викажу, чи маю тверді переконання, чи не піддаюся умовлянням та підкупу. До повстанської армії брали лише щирих націоналістів і патріотів. В основному – молодь, старшу мене на 4-6 років. Проте я була беручка і наполеглива, не за віком серйозна. Мені довірили носити їжу та одяг до криївок, де переховувалися повстанці. Вони вели боротьбу з фашистами, які страшенно лютували…», – розповідала в одному з інтерв’ю Євдокія Лихачова.
По завершенні Другої світової війни зв’язкова УПА продовжувала підпільну роботу, розносила листівки ближніми і дальніми селами, ховаючи їх у ляльку, тому довго залишалась непоміченою. Проте навесні 1947 року, коли Дана Фіголь разом з молодшими подругами розносила літературу за дорученням сотенного, її затримали енкаведисти, виявивши листівки. Вдома під час обшуку вони, окрім листівок, знайшли й твори Шевченка. У кімнаті на стіні були портрети Кобзаря, Івана Франка і Лесі Українки, що дуже не сподобалось московським посіпакам.
«Мені кажуть, що портрет Сталіна має бути, а я у відповідь: ʺНі корови, ні свині, тільки Сталін на стініʺ. Заарештували... За такі промовки мене і в ув’язненні часто садили до карцеру», – згадувала Євдокія Дмитрівна.
Відправили націоналістку спочатку в Галич, потім в Івано-Франківськ, а звідти – у Львів. Через місяць допитів і катувань (на запитання як катували, згадувати не хотіла – били і прикладали гарячі праски) засудили як неповнолітню на 10 років каторги. Покарання відбувала в Архангельській області на лісоповалі в селі Нерчуга. Уже після смерті Сталіна, коли дівчина відбула 8 років покарання, втратила здоров’я, її помилували.
«Видали мені "вовчу справку" і сказали: ʺВ Івано-Франківськ не можна! Їдь на поселення в будь-яку область Україниʺ. Я поїхала до Житомира. Мені було вже 24 роки. Тут влаштувалась на роботу до лікарні, а згодом пішла на курси медсестер», – розповідала зв’язкова.
У Житомирі Євдокія Дмитрівна утвердилась у професії, вийшла заміж, народила і виховала дітей. Свій біль виливала у віршах і піснях.
«Україно моя, ти не символ, а – доля, доля надто гірка, доля дуже солодка», – писала націоналістка, людина, яка все життя любила Україну більше, ніж себе саму.
Націоналісти сумують з приводу втрати української героїні і висловлюють співчуття усім її близьким.
Українці продовжать її справу і зроблять все, щоби героїчне життя Євдокії Лихачової і таких, як вона, не було марним.
Більше про життя і боротьбу Євдокії Дмитрівни Лихачової – у відео:
Прес-служба Житомирської обласної організації ВО «Свобода»
