Оліївська громада з глибоким сумом і невимовним болем провела в останню земну дорогу мужнього воїна, справжнього патріота України, нашого земляка —
Базилюка Петра Васильовича.
Петро Васильович народився 21 серпня 1986 року у місті Житомирі. Своє дитинство він провів у мальовничому селі Піщанка, звідки родом мама. Саме тут формувався його характер — щирий, працьовитий, добрий і небайдужий до людей.
Після закінчення школи та Житомирського агротехнічного коледжу Петро чесно працював, будував плани на майбутнє, мріяв про щасливе життя. Зустрів кохану дружину Тетяну, а згодом у них з'явилося найбільше щастя — донечка Валерія. Вона була його гордістю, його натхненням, найдорожчим скарбом і сенсом життя.
Як кожен люблячий батько, Петро Васильович понад усе прагнув бачити свою донечку щасливою, а Україну — вільною і мирною. Саме тому, коли на нашу землю прийшла велика війна, він не залишився осторонь. Спочатку став до лав добровольчого формування Новогуйвинської громади, охороняючи спокій рідного краю, а згодом приєднався до Збройних Сил України.
Солдат Петро Базилюк, стрілець-водій колісної техніки 135 батальйону ОБУ ДШВ військової частини А3204, пройшов через найважчі випробування війни. Дніпропетровський, Оріхівський, Запорізький, Куп'янський, Слов'янський, Краматорський, Донецький, Покровський напрямки — за кожною з цих назв стоять виснажливі бої, небезпека, щоденний ризик і велика любов до Батьківщини.
Війна залишила глибокі рани на його тілі та здоров'ї. Особливо тяжкими були наслідки поранення, отриманого під Бахмутом. Згодом вони дедалі більше давалися взнаки. Петро Васильович був звільнений зі служби, але навіть після цього не втрачав сили духу. Попри власний біль, він продовжував підтримувати рідних, близьких і побратимів, знаходячи слова підтримки для інших, хоча сам мужньо ніс свій нелегкий тягар.
У нього ще було стільки мрій, задумів і планів. Він любив життя, любив людей, радів простим речам і завжди залишався світлою, щирою та життєрадісною людиною. Люблячим сином, турботливим батьком, вірним другом і надійним побратимом.
Та, на жаль, 18 червня серце нашого Захисника зупинилось…
Сьогодні разом із рідними сумують побратими, друзі, знайомі, усі, кому пощастило знати Петра Васильовича. Важко знайти слова, які могли б втамувати біль від втрати. Адже йдуть найкращі — ті, хто без вагань став на захист рідної землі, хто віддав своє здоров'я і все своє життя заради майбутнього України.
У цю скорботну мить схиляємо голови разом із рідними та близькими Героя, поділяємо невимовний біль втрати. Від імені Оліївської сільської ради висловлюємо щирі співчуття батькам Героя Валентині Петрівні та Василю Олександровичу, дружині Тетяні, донечці Валерії, всім рідним та близьким, побратимам. Добрі спогади про Петра Васильовича, його любов, мужність і жертовність назавжди залишаться у наших серцях, його подвиг житиме у вдячній пам'яті поколінь.
Світла пам'ять про Петра Васильовича назавжди залишиться серед нас.
Вічна пам'ять і слава Герою України!
