23 працівників
державного підприємства «Баранівське лісомисливське господарство» було мобілізовано від початку бойових дій на Сході нашої держави. На сьогодні 8 з них – ще несуть службу. Із тих, що повернулися – 8 отримали статус учасника бойових дій. Кожен із них пройшов свій бойовий шлях та виніс з цієї гіркої війни свій досвід…
Юрія Волошина було мобілізовано в ході І хвилі. Він, як і більшість тих, хто отримав повістку в березні 2014, думав, що просто необхідно пройти навчання та згадати все, чому навчився, коли проходив строкову службу. Проте всього по кількох місяцях перебування на Сході хлопці усвідомили, що то справжня війна, і щоб вижити в ній, потрібно, з-поміж іншого, триматися один за одного, бути готовим підставити плече товаришеві та в будь-яку хвилину прийти на поміч.
«Саме такі й зібралися в нашій батареї, - каже Юрій, - і, дякувати Богу, всі повернулися додому живими. Тепер часто телефонуємо один одному, нам є, що згадати: у нас за плечима Дебальцеве…»
Нам, хто про цю війну знає головно з розповідей та з телевізійних сюжетів, лишається лише дивуватися, як прості хлопці: кочегари, кранівники, верстатники, фактично в одну мить стали повноцінним бойовим підрозділом, здатним вистояти перед значно краще озброєним ворогом.
«Нерідко бої були такі, що в буквальному значенні земля горіла… І кожен момент вимагав негайних та абсолютно правильних рішень. Помилки занадто дорого коштували, - згадує Юрій…»
Тож коли траплявся перепочинок, в розмовах про життя сходилися на одному: «Виходить так, що кожне покоління проходить крізь війну: і дідам, і прадідам нашим довелося воювати, на долю батьків припав Афганістан… Ми ось теж мусимо зброю до рук брати…Тож маємо зробити все, аби хоч діти наші не зазнали війни…»
Наталія Горай
