Коли 36-річна Ірина Бойчук відчула, що знову «залетіла», від розпачу аж заплакала. Є вже в неї двійко хлопців, старшому – 15, молодшому – 4 рочки. Олег від законного чоловіка народився, з яким розлучилася. Петрик – дитя кохання. Втім, яке там кохання – пару разів зустрілися й згадуй, як того батечка звали. А ось третя дитина, котра на світ Божий збирається, узагалі, - від «залітного молодця». «Ні-ні, - твердо вирішила Ірина, нізащо не буду рожати». Пригадала, як «пиляв» її батько, не вибираючи слів, за нагуляного Петрика, тепер, якщо дізнається, зовсім «загризе»…
І вона почала всілякими способами маскуватися. Носила гумовий пояс, який затягував живіт, аж дух перехоплювало, та вільний одяг. До жіночої консультації, звичайно, не пішла. Та, як мовиться, шила в мішку не приховаєш. А тим більше – вагітність. Подружки по ринку (там Бойчук у хазяйки працювала) теж іноді, приховуючи посмішки, дивилися на неї. А одна не втрималася:
- Ірко, ти не того?
- Ні того, ні сього, - зло відповіла жінка, за собою краще дивіться…
Ці розмови дійшли й до приватного підприємця Галини Іванівни. Вона котрогось дня обережно запитала:
- Ірино Григорівно, ви дитину чекаєте? Якщо так, то треба буде підміну вам на час декрету підшукати.
- Нікого я не чекаю, балачки то… - заперечила жінка.
Та як не ховалася Бойчук, вісім місяців ніяким гумовим поясом не затягнеш. І Галина Іванівна знову підступилася:
- Ірино Григорівно, бачу, ви вже народжувати збираєтесь. Я вам вищу зарплату нарахую, щоб могли потім мати більші соціальні виплати, - лагідно сказала й додала: - Та чого ви соромитеся? Життя є життя, а дитина – то завжди радість.
Але у відповідь жінка лише розреготалася:
- Ото всі вчепилися. Просто поповніла, їм багато. Через місяць побачите, схудну, на дієту сяду…
Та недовго пройшло, як до хазяйки раптом підійшла надто збуджена Бойчук:
- У мене, мабуть, висока температура, піду додому, - сказала вона.
Бачачи неадекватний стан жінки, Галина Іванівна запропонувала викликати «швидку» й додала, що завтра продавці мають їхати до Шепетівки на ринок, то може, підміну на Ірину підшукати, коли їй зле.
- Я поїду сама, - твердо сказала жінка й, сівши на велосипед, поспішила геть.
А направлялася Бойчук до туалету, що розташований поблизу автостанції. Відчула: по-справжньому припекло, починаються пологи. Тут і народилася в неї дівчинка. Мати, якщо можна її так назвати, кинула дитя подалі, щоб не було видно, у вигрібну яму.
Та в цей час до туалету зайшла приватний підприємець Ольга. Почувши плач дитини, вона заклякла на місці. Потім вийшла, обійшла навколо будки, роздивляючись. Але той плач не давав їй спокою, і вона повернулася назад. Тепер явно чула дитячі схлипування, що доносилися з вигрібної ями. Кинулася до свого чоловіка з цією страшною новиною. Володимир, зайшовши до будки, підтвердив: там плаває у фекаліях крихітне створіння. Викликали міліцію, працівників МНС та «швидку допомогу».
Новороджену дівчинку витягли з туалету. Живою вона лишилася чудом: упала на спинку.
А тим часом мати, позбавившись небажаного «тягара», повернулася додому, нічого нікому не сказавши. Наступного дня разом з іншими продавщицями поїхала на ринок до Шепетівки.
В автобусі тільки й розмов було, що про знайдене напередодні в туалеті немовля. Жінки обурювалися підлою матір’ю, котра так вчинила зі своїм дитям: «Ну, не хотіла народжувати, зроби аборт. Або, краще, лиши маля в пологовому будинку. Он скільки є бездітних пар, котрі мріють про сина чи дочку». Ірина поводилася спокійно, до розмови не підключалася, мовляв, її це зовсім не обходить. Приїхавши до Шепетівки, Бойчук викинула в смітник власну плаценту, яку прихопила після пологів з собою.
Коли ж під вечір повернулася додому, на неї вже чекала міліція. Потім суд. Як стало відомо Інтернет-порталу
Рупор Житомира, враховуючи, що на утриманні жінки – двоє неповнолітніх дітей і є позитивна характеристика з роботи, матір, яка зазіхнулася на життя своєї дитини, було засуджено до двох років позбавлення волі. До, речі, на суді жінка поводилася спокійно й провину свою не визнала.
А дівчинку назвали Ольгою – на честь рятівниці, яка стала її хрещеною матір’ю.
Про цю дику історію, що трапилася в одному з райцентрів області, газета «Житомирщина» дізналася від судді райсуду, яка й надіслала до редакції газети копію вироку судової справи.
