Все минуще, тільки музика вічна…

10.04 17:23    

29 січня 2007 року після важкої і тривалої хвороби пішов із життя відомий український композитор, член Національної спілки композиторів України, диригент, педагог, Заслужений діяч мистецтв України Олександр Михайлович Стецюк.

Олександр Стецюк належав до тієї плеяди вітчизняних митців, яких прийнято називати «шістдесятниками». Діти війни і тяжкого повоєнного лихоліття, вони самі вигартовували у собі силу духу і мистецькі переконання. Саме вони, «шістдесятники», визначали розвиток мистецтва протягом другої половини бурхливого XX століття.

2 квітня на стіні будинку на вулиці Подільській, у якому жив і працював житомирський Маестро, його родина, друзі, учні, представники культурної спільноти міста відкрили меморіальну дошку пам’яті, на якій навіки викарбовані такі слова пошани неймовірному талантові митця: «У цьому будинку з 1961 по 2007 рік жив і працював видатний український композитор, диригент, педагог, Заслужений діяч мистецтв України Олександр Михайлович Стецюк (1941-2007)».

Народився ж він у буремному 1941-му, під час війни залишився круглим сиротою. Батько пропав безвісти на війні, а мати померла в евакуації у Казахстані.

За висловом Олександра Михайловича, його шлях у музику почався у дитячому будинку селища Турчинка (нині це Нова Борова), куди його перевели з житомирського дитячого будинку.

Життєву долю Олександра Стецюка визначили музичні здібності, які, на щастя, не залишилися непоміченими. Дитяча музична школа, згодом – Житомирське музичне училище ім.. В.С. Косенка і, нарешті, - Казанська консерваторія, клас одного з найкращих радянських педагогів з композиції професора Альберта Семеновича Лемана.

Усе професійне життя Олександра Михайловича Стецюка пов’язане з Житомиром. Композиторська творчість, викладання в Житомирському музичному училищі, праця у Житомирському українському музично-драматичному театрі імені І. Кочерги (десять років Олександр Михайлович був завідувачем музичною частиною та головним диригентом) – уся різноманітна і різнобічна діяльність митця відзначалась справжнім професіоналізмом і постійним прагненням ніколи і ні в чому не опускатися до «провінціалізму».