Одним з найвеличніших днів наших Визвольних змагань є, безумовно, подвиг героїв-крутянців. Кількасот патріотично налаштованих київських студентів більше п’яти годин змогли втримувати навалу чотиритисячної большевицької армії Муравйова. Російські війська зазнали значних втрат, що неабияк роздратувало одного з червоних командирів. Внаслідок цього було віддано наказ про катування оборонців Крут. Вони помирали з українським славнем «Ще не вмерла…» на вустах…
Передумовою до цього та низки інших злочинів російських большевиків 1917-21 років став сумнозвісний петроградський переворот. Відомо, що Україна жодним чином не сприйняла цих подій. Центральна Рада недвозначно стала на шлях здійснення прагнень багатьох поколінь українців – мати власну державу і 7 листопада 1917 року Третім Універсалом визначила утворення Української Народньої Республіки (УНР). Варто відзначити, що підтримки серед населення України большевики не мали. Це засвідчили результати виборів до Всеросійських установчих зборів, де лише 10 % українців, головним чином Донбасу, Катеринослава та Харкова, віддали свої голоси за большевиків. Спроба большевицького перевороту в Києві в грудні 1917-го зазнала невдачі. Вірні большевикам війська були роззброєні та відправлені за межі УНР. Лише нелегітимний з’їзд у Харкові (були представлені лише 89 рад з трьохсот наявних в Україні) схвалив петроградське збройне повстання. Але свідомі своєї слабкости большевики називали державу Українською Народньою Республікою, а уряд не Радою Народних Комісарів, як в Петрограді, а Народним секретаріатом.
Розуміння можливої втрати України без збройного втручання призвело до ультиматимуму Лєніна-Троцького до Центральної Ради. 17 грудня 1917 року до Києва було надіслано телеграму, де були і такі слова: «Ми звинувачуємо Раду (малось на увазі Центральну). Прикриваючись національними фразами, вона веде непевну буржуазну політику, яка давно вже визначається невизнанням Радою "Совєтов" та совєтської влади в Україні". Ультиматум містив вимоги щодо легалізації большевицьких військ в Україні. Совєт Народних Комісарів Росії вимагав протягом 48 годин позитивної відповіді, а коли вона не буде надіслана, погрожував, що вважатиме Центральну Раду в стані війни проти радянської влади в Росії і в Україні.
Центральна Рада відкинула вимоги большевицької Росії, з’їзд рад у Києві кваліфікував ультиматум як агресію проти УНР. «Доки у Великоросії розвивається анархія, економічні, політичні та господарчі розрухи, доки там панує груба сваволя та нищення усіх свобод, які одвоювала в царизму революція, Генеральний секретаріат не визнає потрібним повторювати цю сумну спробу на території українського народу» - говорилося у відозві.
В Росії залишився лише один шлях зберегти Україну в зоні впливу власних імперських інтересів – військові дії. Полчища головорізів Антонова-Овсієнка та Муравйова вдерлися на українські землі. Розпочалась російсько-українська війна, наслідком якої став Ризький договір та поділ України 1921-го року.
З огляду на події столітньої давнини неважко провести паралелі щодо сьогодення: новітній наступ оновленої російської імперії на Україну ведеться всіма доступними методами. Спрут «руського міра» впевнено запустив свої щупальця на українські території. Цілеспрямовано підривається обороноздатність українського війська. Аналогією «січневого повстання» може стати заколот, організований антиукраїнськими організаціями. Постійні завивання про «єдіний народ-пабєдітєль» відверто підтримуються сучасною владою. Росія не збирається випускати Україну з поля зору власних інтересів. Чи не доведеться молодим українцям повторювати подвиги їх попередників – Героїв Крут?
Підготував Юрко Градовський 
