Володимир Литвин про вступ України в ЄС

27.11 14:45    

Володимир Литвин

«НАРЕЧЕНИЙ» (ЄС) ДУМАВ ЯК НА ВЕСІЛЛІ ПРОДЕМОНСТРУВАТИ СВОЮ РЕСПЕКТАБЕЛЬНІСТЬ, «ВОНА» (УКРАЇНА) Ж – НЕ ЗАХОТІЛА ПІД ВІНЕЦЬ

Мистецтво у політиці полягає у тому, щоб обрати найоптимальніше рішення, розрахувати сили і послідовність дій, передбачити реакцію на них, досягти мети і відповідати за результати.

Чи було продемонстровано це ЄС і Україною? Очевидно, ні.

Євросоюз став заручником своєї принциповості, перетиснув у своїх домаганнях. І, схоже, тепер готовий до «одруження» без особливих претензій. Проте «наречена» передумала, заплутавши у своїх побажаннях себе й інших. Відповідаючи до того взаємністю, вона лише зараз схаменулася, що її обранець виявляється скупий. Відтак – прозріла, почала ремствувати і ухилятися від оформлення союзу. При взаємному роздратуванні сторони шукають аргументи, щоб зберегти обличчя, а заодно не спалювати остаточно мости.

Українські політики, демонструючи дивовижну байдужість до «нареченої», сперечаються лише про одне: як і до кого її прилаштувати і про власні перспективи на 2015 рік. Виходить по Шевченку: кайданами міняються, правдою торгують.

У відповідь – суспільство їх не підтримало, що показали євромайдани. І те, що піднялася молодь, також не їх заслуга, а свідчення яловості і немочі «офіційних вождів». Можливо, саме сьогодні народжуються нові лідери – з молодіжного середовища. Тим більше, що ті, хто вважає себе молодими політиками, не є такими. Вони швидко перейняли традиційні (не найкращі) правила політгри.

Як на мене, повторення 2004 року не буде, немає кому розгойдати суспільство, підняти і повести за собою людей. Але не можна виключати повторення 1990 року, якщо студенти ляжуть на граніт. Ось чому саме сьогодні з боку влади потрібні серйозна розмова і діалог із суспільством. Інакше воно буде утверджуватися в думці, що аргументи Росії виявилися для України вагомішими.

А щодо українського питання на Вільнюському саміті ЄС 28-29 листопада, то воно буде аналогією Бухарестському саміту НАТО 2008 року.
Не заперечуючи право на дискусії та мітинги, як форму тиску на владу, і навіть підтримуючи їх, гадаю, що треба думати над тим, як організовувати життя країни далі, знаходити рішення, які б дозволили їй не просідати, а виростати.

Далі Україна не втримається на кампаніях і не зможе існувати за принципом одного дня.