Як повідомили Інтернет-виданню
Рупор Житомира в Прес-службі народного депутата України Ірини Акімової, 28 липня 2009 р. Рада директорів МВФ ухвалила рішення про виділення Україні третього траншу стабілізаційного кредиту у розмірі близько 3,3 млрд. дол. Цю подію прем’єр-міністр Ю. Тимошенко відразу ж зарахувала як чергову перемогу очолюваного нею уряду. Вона також зазначила, що кредит було отримано попри «шалену протидію, що здійснювалась з боку всіх гілок влади по відношенню до уряду». Ось що з цього приводу сказала народний депутат, член парламентської фракції Партії регіонів, міністр економіки в Опозиційному уряді Ірина Акімова:
- Хотілось би нагадати прем’єр-міністру, що виділення чергового траншу МВФ не в останню чергу стало можливим завдяки конструктивній позиції фракції Партії регіонів у питанні прийняття закону про фінансове оздоровлення банків, що було однією з ключових вимог з боку МВФ.
Партія регіонів завжди виступала за взаємовигідне співробітництво з МВФ, наполягаючи на необхідності продуктивного використання залучених коштів задля боротьби з наслідками світової економічної кризи в Україні. Але нехай таке викривлення інформації залишається на совісті прем’єр-міністра. Тим більше, що не це є головним проблемним чинником у нинішніх відносинах України з МВФ, що викликає занепокоєння у Партії регіонів. Основне питання – це те, наскільки ефективно і прозоро уряд використовує позичкові кошти, які згодом доведеться повертати за рахунок українських платників податків.
Сумна правда, про яку не дуже любить розповідати прем’єр-міністр, полягає у тому, що в Україні як сніжний ком наростає державний борг. У 2008 р. державний прямий та гарантований борг збільшився на 40%. За даними Міністерства фінансів, у першій половині 2009 р. валовий державний борг зріс на 16,6% (або на 4,1 млрд. дол.). Із урахуванням чергового траншу кредиту МВФ державний борг збільшиться сумарно з початку року вже на 30,1% й сягне 32 млрд. дол.
Тобто всього за півтора року господарювання уряду Тимошенко валовий державний борг України зріс на 82%. У перерахунку на кількість населення це означає, що борги кожного українця, які на них та їхніх нащадків перекладає держава, збільшились із 380 до 700 доларів або майже вдвічі. Очікується, що за підсумками цього року співвідношення державного боргу до ВВП сягне близько 30%. Тоді як у 2007 р. цей показник не перевищував 12,5% ВВП.
Сьогоднішня антикризова політика діючого уряду звелась до накопичення боргів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, за рахунок яких Кабінет Міністрів у пожежному режимі намагається латати дірки у бюджетній та фінансовій сфері. Цікаво, що уряд особливо й не заперечує, що головним антикризовим орієнтиром для нього наразі є Меморандум про співробітництво з МВФ. Це й не дивно, адже Україна залишається, можливо, єдиною країною на теренах СНД та ЄС, яка не має затвердженої комплексної урядової програми (плану) боротьби зі світовою економічною кризою.
Та навіть за умови жорстких спроб з боку МВФ контролювати виконання урядом умов виділення кредиту, ключові пункти меморандуму з МВФ не дотримуються. Йдеться, насамперед, про перегляд й прийняття більш реалістичного бюджету, який ще й досі виконується урядом за оптимістичним сценарієм економічного зростання у 2009 р., припинення політичного тиску на НБУ тощо. Наслідки такої політики – тривожні.
Через відсутність в уряду реального бюджету, ув’язаного з антикризовою програмою, приймаються хаотичні та непрозорі антикризові постанови Кабінету Міністрів, які не містять механізмів їх ефективного використання та зводяться до ручного розподілу коштів. Водночас НБУ змушений приймати участь у сумнівних схемах фінансування видатків уряду, що несуть ризики для макроекономічної стабільності у недалекому майбутньому.
Звертаємо увагу й на те, що порушуються цілі використання кредиту МВФ, який має спрямовуватись виключно на підтримку платіжного балансу та обмінного курсу гривні.
Діючий уряд уже спрямував другий транш кредиту та має намір використати третій транш на фінансування дефіциту бюджету. Іншими словами – проїсти позичкові кошти, аби дотягнути хоч у будь-який спосіб до президентських виборів.
Тим часом зі стрімкою девальвацією гривні майже на 7% наприкінці липня питання належного використання кредиту stand-by загострюється. Уряд, здається, не особливо переймається тим, що, спрямовуючи кредит на поточне споживання, можливості НБУ щодо підтримки валютного курсу обмежуються. Звісно, обмінний курс не є компетенцією уряду, як любить повторювати Ю. Тимошенко. Вочевидь, справжньою компетенцією прем’єр-міністра є роздавати пустопорожні обіцянки на кшталт «я знаю, як при правильній політиці НБУ повернути курс на рівень 6 гривень за долар».
