Антон Малиновський. 20 років життя. Житомирщина у спогадах губернаторів

25.08 11:59    

Антон Станіславович Малиновський. Голова Житомирського облвиконкому (квітень 1990 – червень 1991). Представник Президента України в Житомирській області (березень 1992 – липень 1994). Голова Житомирського облвиконкому (липень 1994 – липень 1995).

Голова Житомирської облдержадміністрації (липень 1995 – квітень 1998): «Довелося прийняти область якраз на зламі суспільного ладу. Оскільки мінявся суспільний лад, то і були революційні події. То була велика революція в умах людей, в психології, розшарування суспільства величезне. Мені довелося в січні 1990 року прийняти виконком обласної ради, і з того часу посади мінялись: представник Президента, голова обласної державної адміністрації… Що найбільше зараз зринає у пам’яті?.. Перш за все - мітинги. Нескінченні, сказав би так – без тематики. Довелося дуже багато виступати, багато пояснювати. Ми звітували і було 2 тисячі присутніх, а було й 17 тисяч на стадіоні, і було дуже важко виступати на таких мітингах. Запам’ятались перші вибори всієї області, коли обирали голову обласної ради, зустрічі на великих підприємствах, бо тоді вже їх сильно «коливало» і вони нестабільно працювали. Доводилось виступати перед тисячним натовпом у цехах. І було радісно, що люди мені довірили, і так довіряли до 1998 року.

Це були роки досить непрості. Яка була політика? Була сильна команда. Люди були сильні поруч, і в районах. Сильні професійно, загартовані. Що ще запам’яталось особливо? – Це деякі програми, які ми все ж таки втілювали у життя. Пам’ятається мені «Сільська вулиця». От є такі програми, які сприймаються і підтримуються усіма людьми: починаючи від їздового, тракториста, закінчуючи сільським головою, вчителем. Це була дійсно епопея! Красива програма! І перший рік, я пам’ятаю, ми зробили 1160 км (твердого покриття) сільської вулиці. Це, приблизно, так, як до Москви. І другий рік було зроблено 1000 км, і третій рік – 700… Були й інші заходи: епопея сіносховищ, сховищ кормів… Напередодні великого свята нашого народу, нашої держави я хочу сказати, що наше покоління недаремно жило на світі і багато чого зробило. І це треба визнавати. І треба чесно казати, що, звичайно, ми менше будували ресторанів, кафе, усіляких генделиків, але натомість – основні споруди, які служать людям і зараз».