Понад дві сотні працівників державних лісогосподарських підприємств Житомирщини були мобілізовані до війська та брали участь у бойових діях на сході минулого року. На жаль, не всім судилося повернутися до рідних домівок живими… Частині довелося пройти через справжнє пекло, про що тепер і згадувати несила…
Людмила Захарчук та її сини В'ячеслав та Юрко із села Курчицька Гута, що в Новоград-Волинському районі, неймовірно щасливі, що їх чоловік та батько повернувся по році перебування в зоні АТО живим та неушкодженим.
«Рік пройшов в суцільній тривозі, зазнається пані Людмила. – Було всякого, та найважче було тоді, коли не було зв’язку… Було, що навіть знайшла прізвище свого чоловіка у списку зниклих безвісти – згодом знайшовся в госпіталі…»
42-річного Володимира Захарчука, який до цього мав лише один запис в трудовій книжці: 20 років роботи водієм державного підприємства «Городницьке лісове господарство», мобілізували одним із перших – ще в березні 2014…
До війська міг би і не йти, бо має серйозну хворобу хребта, однак пішов…
«У мене ж діти, - пояснює Володимир, - не міг допустити, щоб вони дізналися, що то: жити під обстрілами…
Гранітне, Амвросіївка, Савур-Могила, Степанівка…Вистояти допомагала підтримка рідних, колег по роботі. В перший місяць по мобілізації лісгосп купив і передав і одяг, і взуття, і бронежилет, і каску. Та й потім допомагав усім необхідним: і продуктами, і дровима…
Тепер, цей рік хотілося б забути, як страшний сон… Проте є бойові побратими, є могили загиблих, які не дозволяють цього зробити…»
На фото: Володимир, Юрій та Людмила Захарчуки
