Учаснику АТО - довірили долю сіл Житомирщини

17.03 09:30    

Життя – непередбачувана річ. В цьому переконався 26-річний Володимир Герасимчук – учасник антитерористичної операції на Сході, старший солдат, кулеметник 54-го окремого розвідувального батальйону, сільський голова Семенівки та Мотовилівки Любарського району.

Історія сміливості Володимира розпочалась тоді, коли замість навчання в ЖНАЕУ він добровільно обрав військову службу. Це було його перше самостійне і по-справжньому чоловіче рішення.

Відслуживши рік у військовій частині Чуднова, юнак не повернувся до здобуття вищої освіти. Розуміючи складну матеріальну ситуацію сім’ї, він працював охоронцем у Центрі сучасного мистецтва «Пінчук Арт Центр».

Після подій Революції Гідності, початку загострення ситуації на Сході Володимир не чекав мобілізації. Без повістки звернувся у райвійськкомат і вже 31 липня 2014 року був направлений добровольцем у 54 окремий розвідувальний батальйон, що в Новоград-Волинському. Пройшовши місячну підготовку, його кулеметника у складі ОРБ направили у «гарячі точки» Донецької області.

Найстрашніший бій у с. Санжарівка під Дебальцево, йому і тим, кому пощастило звідти вийти живими, ніколи не забути. Це було 25 січня 2015 року. «Був сильний туман. Нас обстрілювали з різних видів зброї: міномети, гради. Це був опорний пункт. Нас направили на підкріплення, адже ворог йшов багатьма танками (у нас було лише два, з яких тільки один боєздатний). Ворожі танки наступали, їхали на окопи, де був і я. Мене спочатку контузило, потім отримав поранення в ногу та в стані ефекту ще далі переносив двадцятикілограмові противотанкові установки. П’ять моїх побратимів були поранені, сім – загинули (більшість під танками). Хоробрість, звитяга наших воїнів зупинила набагато сильніше озброєного противника. Ми гранатами закидали танки, оглушували механіків-водіїв у ворожих бойових машинах. Один танк відступив, три – ми знищили у той день», – пригадує Володимир той бій.

До речі, Володимир Герасимчук особисто підбив два танки, за що й отримав високу державну нагороду – орден «За мужність» Ш ступеня та годинник від Президента України.

Володимир тоді отримав важке поранення в ногу та переніс кілька операцій. Потім проходив реабілітацію у Хмільнику Вінницької області.

На жаль, молодий сміливий боєць має інвалідність третьої групи. Але це не є перешкодою для досягнення планів, втілення мрій в життя, адже на кону не лише благополуччя своєї сім’ї, а й жителів сіл Мотовилівка та Семенівка. Саме під час останніх місцевих виборів у жовтні 2015 року за Володимира виборці віддали понад 60% своїх голосів і обрали сільським головою.

Хоча й для демобілізованого учасника АТО справа ця нова, проте робота його не лякає: «Насамперед потрібно навести благоустрій у селах, на дорогах. Хочу, щоб люди зрозуміли, якщо ми самі не будемо змінювати наше життя на краще, ніхто нам нічого не допоможе. Треба так облаштовувати село, щоб молодь хотіла у ньому жити і мала де працювати».

Вже у місцевому Будинку культури за допомогою громади відкрито міні спортивний зал, де є штанги, гирі та інший спортивний інвентар.

Односельчани молодого сільського голови впевнені, що завдяки його енергійності, бажанню та вмінню контактувати з громадянами, підприємцями, фермерами, керівниками району, їх населені пункти у надійних руках.