Як повідомили Інтернет-виданню в Прес-службі Новоград-Волинської райдержадміністрації, 10 березня 100-річну весну зустріла Мартинюк Оксана Трохимівна, жителька села Мала Цвіля Новоград-Волинського району. У цей день з щирими вітаннями та побажаннями приїхали привітати Оксану Трохимівну очільник району Микола Іванюк, начальник районного управління праці та соціального захисту населення Людмила Андрущенко, з піснями та подарунками прийшли односельчани на чолі із сільським головою Іваном Копачем.
Ще дитиною Оксана Трохимівна змушена була важко працювати у наймах за окраєць хліба. Хоч була ще малою, але пам’ятає період становлення Радянської влади. В роки колективізації в числі перших, маючи лише 15 років, пішла працювати в колгосп. За відповідальне відношення до роботи була призначена ланковою.
Лише завдяки оптимізму та веселій вдачі змогла пережити роки голодомору та страхіття Великої Вітчизняної війни. На руках із новонародженим синочком, разом з односельцями змушена була залишити окуповане село і рятуватись від смерті в прилеглих лісах. Після звільнення села від окупантів поверталася додому з надією про кінець усіх бід і страждань. Але перед очима постало чорне згарище. І знову продовжились життєві випробування на стійкість. І знову крізь сльози звучала пісня, і знову жіночі руки творили диво. Незабаром була зведена нова хатина, в якій і досі проживає бабця Оксана.
На своїх плечах довелось витримати роки повоєнної скрути. Змушена була працювати в лісі – різала пилкою дрова на метри, а на обід був лише сирий буряк.
А потім були 32 роки трудових буднів на фермі. Працювала дояркою, свинаркою, телятницею. Здавалося б, вже всі лихоліття позаду, але доля не переставала випробовувати жінку. Довелось у житті пережити найстрашніше – поховати двох дітей і на схилі років залишитись одній...
Але ніяке лихо не може добру, чуйну, сповнену оптимізму жінку перетворити у черству, байдужу людину. Односельці знають бабцю Оксану, як велику трудівницю і веселу співочу жартівницю. Тому тягнуться до неї люди хто за порадою, а хто за гарним настроєм. Провідують щоденно родичі та сусіди. У домашньому господарстві допомагає соціальний робітник. Відвідувачів вражає її безмежне бажання спілкуватись, живе з піснею на вустах, цікавиться подіями в селі, життям своїх односельців.
Людяність, доброта, невгасаючий оптимізм, невичерпний гумор – головні риси сивочолої жінки, за які доля дарує їй довгий вік. Такі люди – це окраса нашого краю і гарний приклад для наслідування. Ще багато раз хочеться сказати – низький Вам уклін шановна Оксано Трохимівно! Добра, міцного здоров’я та ще багато сонячних весен попереду!
