Не стерти з пам’яті минуле...
«Поспішайте творити добро!» - звертався до людей герой казки Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц». Не кожна людина здатна відгукнутися на цей заклик. Адже всі, зазвичай, зайняті буденними справами: роботою, сім″єю… Незгасаюча пам’ять про край свого дитинства, турбота про нього є невід’ємною складовою багатогранного життя соціалістки Валентини Петрівни Семенюк-Самсоненко. Ця людина і в наш нелегкий час знаходять можливість творити добро для мешканців селища та сіл рідного Ружинського району, що на Житомирщині....У південно-східній частині Поліського краю, на берегах мальовничої річки Роставиці та її численних приток, що несуть свої води до Росі, розкинулася Ружинщина – край із чарівною українською природою, працьовитими і гостинними людьми, де і народилася Валентина Семенюк-Самсоненко. Центром регіону є селище міського типу Ружин – одне з найцікавіших містечок України, початки поселення якого губляться у глибині сторіч. Історична та духовна спадщина краю дуже багата, але донедавна була маловідомою.
Любов до рідної країни неможлива без знання її історії та культури – ці слова всім знайомі і навряд викликатимуть заперечення. Нещодавно за ініціативи та допомоги Валентини Семенюк-Самсоненко була видана книга «Ружин та Баламутівка: з православного минулого» із серії «Духовна спадщина Ружинського краю». Минулого місяця світ побачила інша книга з цієї ж серії (також видана за ініціативи Валентини Петрівни) «Покровський храм села Рогачів: втрачене та не забуте». Ці видання були випущені з благословення Його Високопреосвященства Гурія, архієпископа Житомирського та Новоград-Волинського Української Православної церкви.
Презентуючи 4 жовтня на своїй «малій» Батьківщині це цікаве і корисне видання, Валентина Семенюк-Самсоненко запевнила, що і надалі продовжуватиме цю добру справу, допомагаючи видавати такі книжки. За її словами, було б добре, якби кожна громада мала такий історичний документ, який би постійно нагадував людям про історію рідного краю, допомагав зберегти традиції. Подібні книги допоможуть об’єднуватись земляцтвам не тільки в Україні, а й далеко за її межами.
Наша країна повинна відроджуватися як державно, так і духовно, тому потреба у таких книжках є відчутною і закономірною. Процес духовного відродження не буде повноцінно розвиватится без осмислення тієї історичної та духовної спадщини, яку залишили нам діди та прадіди. Виступаючи на презентації книжки перед жителями селища Ружин та інших сіл, Валентина Семенюк-Самсоненко зазначила, що цим виданням започатковано добру справу – збереження історії краю, зроблено вагомий внесок у духовне збагачення людей, у прищеплення молоді пошани до великої духовної спадщини краю. Адже не можна виховати патріота-громадянина, який не знає своєї історії. На презентації книги були присутні: голова Житомирського регіонального відділення Союзу жінок України «За майбутнє дітей» Надія Косяк та перший секретар обласного комітету Соціалістичної партії Олег Пінський.
«Нам потрібно не забувати приїздити до своєї «малої» Батьківщини, завжди пам’ятати, що тут ми народилися, тут спочиває не одне покоління предків, – зазначила Валентина Петрівна, – У нас є чим гордитися: Ружинщина – не лише центр Житомирщини, а й центр того, що тут гарне земляцтво, працьовитий народ. Тому ми повинні писати про свій рідний край, продовжувати ісорію, яка була б основою з основ, щоб зберегти Ружинський район, кожне село, храм, громаду».
За словами одного із авторів книги «Ружин та Баламутівка: з православного минулого» Володимира Перерви, який був також присутній на презентації, церковне життя довгий час наповнювало як духовну, так й інтелектуальну сферу віруючих. У ХІХ столітті в храмах не тільки молилися Богу. Церква у селі та містечку була центром не лише духовного, але й громадського життя.
Як зазначено у виданні, на жаль, нині історія духу народного є дещо призабутою і її доводиться відшукувати у малодослідженому океані архівної документації. Книжки даної серії і покликані сприяти ліквідації «білих плям» у літописах духовності нашого народу.
Любов до рідного краю матеріалізується через інтерес до його історії, культурних традицій, духовної спадщини. Все на землі народжується, живе, але колись її покидає. Залишається тільки пам’ять. Нащадки будуть вдячні тим, хто допомагає зберегти цю пам’ять, відроджує призабуте, продовжує історію. Бо, як кажуть у народі, хто не пам’ятає минулого, той не має майбутнього.
