Олександр МОРОЗ: "Керівництву КПУ не хотілося, щоб наша партія була в Лівому блоці"

21.10 11:53    

- Як Ви оцінюєте призначення Петра Порошенка на посаду голови МЗС? Чи означає це зміни в зовнішній політиці України? Що передусім нині має зробити очільник зовнішньополітичного відомства? Чи протримається Порошенко на цій посаді і після президентських виборів?

- Останнє питання розкриває інтригу призначення. Погано, що в нас так часто змінюються міністри. Але, ураховуючи майстерність П. Порошенка в переговорах (він має досвід, уміє знайти компромісні рішення, хоча про свою позицію згодом не забуває), він підходить для цієї посади на тривалий час.

З урахуванням зміни у складі вищих інститутів влади Порошенко міг би демонструвати відстороненішу від цих інститутів, але все ж таки проукраїнську політику. Її зміст, сподіваюся, буде позбавлений від штучних нашарувань, спричинених намірами нинішніх пропрезидентських кіл і мало пов'язаних з докорінними інтересами України.

П. Порошенко розбирається в питаннях економіки, фінансово-банківській сфері. Саме ці якості були зазвичай дефіцитними для колишніх керівників зовнішньополітичного відомства. Хотілося б сподіватися, що при ньому почнеться реалізація формули приблизно такого змісту: "зовнішня політика - це економічна політика на користь України". У контексті цієї формули слід було б чекати й кадрової політики в дипломатичних службах за кордоном. Там потрібні фахівці, що працюють на кінцевий і конкретний (для країни) результат.

- Чи будуть ще призначення - відставки в Кабміні? Чи призначення П. Порошенка - результат домовленостей? Між якими силами?
- Домовленості, звісно, є. Які сили домовилися - не важливо, їх легко проаналізувати за голосуванням. Така процедура не дивує, адже в парламенті немає передбаченої Конституцією коаліції.

Як це позначиться на інших призначеннях - побачимо. Схоже, домовленості можуть проявитися комплексно - по всьому складу уряду. У будь-якому разі для країни це було б доречно.

- У Німеччині завершили експертизу плівок Мельниченка. Чи означає це новий виток "касетного скандалу" напередодні виборів-2010? Чи варто комусь із кандидатів у президенти особливо перейматися цим? Як поведеться ГПУ?
- Хіба хтось хоч раз за минулі роки сумнівався в достовірності записів М. Мельниченка? Якщо по совісті - ніхто. До вигадок вдавалися ті, хто причетний був (хоча б побічно) до злочину, або політичні "шестірки", що маскують своє догоджання перед режимом. І тоді, і зараз.

Бридкий усе це має вигляд. Не краще й те, що кримінальна інтрига тривалістю у дев'ять років укотре спливає напередодні політичної кампанії. Цю "традицію" легко зруйнувати. Треба просто передати справу до суду. Він дасть правові оцінки замовникам, організаторам і виконавцям злочину. Тоді бандити сядуть у тюрми, а донощики, провокатори й інші шулери не займатимуться моралізаторством. У результаті виграє суспільство. Воно оздоровиться.

- Як Ви оцінюєте той факт, що Ваші колишні соратники нині "працюють" на КПУ і Лівий блок? Чи не підірве це позиції СПУ, чи не ослабить її перед виборами, ураховуючи полювання дуже багатьох псевдолівих сил за діючими оргструктурами, особливо на низовому рівні?
- Думаю, що виборець легко зрозуміє, чи є Лівий блок у такому, як проголошено, складі. У статті "Чужа гра", вимушено відповідаючи на випади П. Симоненка, я доказово говорив, що керівництву КПУ не хотілося, щоб наша партія була в цьому блоці. Красномовним в цьому сенсі було навіть те, що підписання відповідних документів і прес-конференція передбачалися в день нашого засідання Політради і з'їзду. А без рішення з'їзду ми не могли брати участі в цих процедурах. Ініціатори такої постановки питання все знали! І, очевидно, враховували. Про "колишніх соратників" нічого не казатиму. Час розсудить.

- Як Ви прокоментуєте заклик В. Ющенка щодо історичної пам'яті та інших речей, який він висловив під час відкриття музею репресій в Івано-Франківській області?
- На початку 1990-х ця тема була гострішою, ніж тепер. Справжні поборники правди були стриманіші в закликах, ніж ті, хто хочуть зараз з того мати політичну вигоду.

Пригадується розмова одного з керівників тодішнього КДБ із патріотом, який не так давно повернувся з таборів і став народним депутатом. (Прізвищ не називаю навмисне, але це достовірний факт.)

Ознайомлюючи гостя з архівом матеріалів про репресії в одному з населених пунктів Франківщини, керівник з КДБ звернув увагу на те, що всі репресії базувалися на... доносах односельців. Працювала жахлива машина, коли донощики й жертви врешті поєднувалися ... на тому світі. З тією хіба різницею, що не одночасно - донощик вигравав життєву дистанцію в кілька місяців.

- Усе це обнародуватимемо? - на завершення зустрічі запитав генерал.

- Ні в якому разі, - заперечив депутат, - не можна робити ворогами нащадків тих, хто причетний до тієї трагедії з будь-якого боку.

Так, "імена зрадників треба пам'ятати". Ці слова В. Ющенка не викликають сумніву. Але як Президент України він мав би не забувати, що донині такі звинувачення у країні трактуються з діаметрально протилежним змістом. Це прикро, але так є. Тому такі заклики приносять більше шкоди, ніж користі. І суб'єктивна (всього-на-всього!) думка глави держави не може нав'язуватись як істина. Бо таку істину можна відстоювати, але чи веде така пропаганда до міцності "...власної держави"? На яку, наприклад, власну сутність може розраховувати нащадок одного з 377 катів, який, найімовірніше, і не знав про гріхи свого предка, а сам жив у відповідності з біблійними заповідями? Чи, як модно інколи говорити, є патріотом України?

Історію треба знати, робити з неї висновки, не повторювати давніх помилок тепер і в майбутньому. Але переробляти історію не можна. І спекулювати на її фактах - теж.

Автор статті: Ольга ЗАВ'ЯЛОВА