22-річний хлопець з перших днів повномасштабного вторгнення російських військ в Україну активно проявляв проукраїнську позицію та разом з іншими херсонцями був учасником мітингів і протестів на вулицях уже окупованого міста. Нині Володимир живе і працює в Житомирі. А зовсім скоро сподівається повернутись на малу батьківщину у складі Об’єднаної штурмової бригади Національної поліції «Лють», щоб назавжди вимести ворога з українських земель.
– Я корінний херсонець. Як то кажуть, з діда-прадіда. Так склалося, що ріс без батьків, мене виховувала бабуся. Працював уже з 14 років, коли ще навчався у школі, бо не хотів нікого обтяжувати. Потім вступив до Херсонського політехнічного коледжу. Продовжував працювати. Ще згодом орендував житло і став жити самостійно. На початку 2022-го мав непогані перспективи з роботою, а 24-го лютого почалося… - коротко розповідає про себе Володимир Діденко.
Ранок повномасштабного вторгнення військ рф в Україну застав Володимира на кухні. Молодий чоловік спокійно пив каву, коли за вікном почув відлуння вибухів. Спочатку не зважав. Потім відкрив стрічку новин – і жахнувся.
– Перші дні були пекельними. Місто вимерло. На вулицях – пусто. Магазини закриті, ринки не працюють. Продуктів нема. Один день просто провів на воді. Потім в якомусь випадковому магазині знайшов рахат-лукум. На ньому протримався ще 3 дні, – згадує Володимир. – У місто заходили російські війська. Чужинці захопили будівлі адміністрацій та почали нав’язувати свої порядки серед населення.
На вулиці, по яким пересувалися ворожі війська і техніка, з протестами виходили місцеві люди. Обгорнуті у синьо-жовтні прапори, вони співали гімн України і закликали окупантів повертатися до росії. Серед мітингувальників був і Володимир. Хлопець разом із містянами сміливо йшов назустріч загарбникам, знімав відео і викладав на каналах соцмереж стріми з посилами про те, що херсонці не здаються і сміливо протистоять озброєному війську чужинців.
– Вони почали придушувати і розганяти наші мітинги. Вони стріляли в мирних людей і влучали травматичними і бойовими кулями. Розумієте, навіть коли ми відступали, вони стріляли протестувальникам у спини! – розповідає Володимир.
Хлопець вирішив виїжджати з окупованого Херсону, коли засобів для існування фактично не залишилося. П’ять діб діставався до Львова. А за деякий час при підтримці знайомих переїхав до Житомира.
Володимир розповідає, що знайшов житло і роботу. Аж тепер почув про набір кандидатів в Об’єднану штурмову бригаду «Лють» і зрозумів, що це шанс знову долучитись до боротьби з ворогом. На цей раз – з бойовими побратимами і зі зброєю в руках.
– Частина мого рідного Херсона зруйнована ворожими військами. Території регіону лишаються під окупацією. Я хочу відвоювати свій край. Я хочу, щоб моя Україна звільнилась від нелюдів, які непроханими прийшли сюди. Моя мотивація – це моя лють до ворога, моє прагнення до нашої Перемоги і повернення до мирного життя.
Володимир уже пройшов етапи відбору і співбесіду на засіданні поліцейської комісії в ГУНП Житомирської області. Дуже скоро він вирушить на навчання, а потім зможе обернути свою лють у зброю для остаточної Перемоги над ворогом.
