«Он там вже болото, метрів 200, не більше. І в тому болоті «демобілізовані» росіяни «відпочивають». Вони навіть не намагаються забрати тіла своїх, кинули, як собак. Хіба так воїни так роблять, орда якась, а не люди», - знизує плечима Олександр та веде нас далі окопами.
Він показує позицію, яка зовсім близько біля ворожих окопів. На вулиці тільки-тільки почало розвиднюватися, але сонце ще не показалось за голими стовбурами дерев. Через постійні обстріли замість лісу стирчать одні щогли.
Як каже Олександр, зараз ще є трохи часу випити кави, а потім росіяни починають бити зі всього, що в них є.
«Точніше лишилося, - говорить Житомирський десантник. – Тут на передовій немає вихідних, на свята тільки ще більше ворог скаженіє. Напевно, злиться, що нічого у нього не виходить».
І попри те, що поки тихо на ділянці, українські військові на постах, озброєні, чекають. У будь-яку мить може початися бій.
«Знову покладемо їх в тому болоті, а потім будуть смердіти. Робота у нас така!», - махнув рукою провожатий.
Для всіх окупантів доля в Україні однакова – вмерти та бути забутим. Іншого варіанту десантники славетної 95-ї бригади не лишають.
Разом до Перемоги!
За матеріалами Служби зв'язків з громадськістю 95-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗС України 
