3 вересня 70 військовослужбовців повернулися на Житомирщину зі сходу України. Зустріти, привітати, підтримати їх на кордон із Київською областю пізно ввечері приїхали представники влади, громадськості, військові, жителі навколишніх сіл. Вони, по суті, чужі люди для бійців, однак не змогли залишатись осторонь.
«Ми приїхали зустріти наших земляків, які повертаються із зони бойових дій, і бажаємо країні миру, добра, процвітання. Українці – мирний народ, і зі зброєю ми ні до кого не йшли, – каже житель одного з сіл Брусилівщини Андрій Майструк. – Привітати земляків вважаю своїм обов’язком – це те, що наразі я можу зробити».
Бажає миру всім на землі і дякує Богу, що хлопці повертаються живими, і Олена Киселя з с. Високого Брусилівського району, яка за власним бажанням разом із чоловіком і донькою приїхала підтримати героїв.
«Скільки дітей гине на сході, – зітхає жінка. – Неможливо без болю і сліз дивитися новини. Понад усе на світі бажаю припинення бойових дій. Хай українці більше ніколи не знають жахіть війни».
Наші воїни, всі з 30-ї окремої механізованої бригади міста Новограда-Волинського, приїхали двома автобусами. Не очікували, що вночі на трасі їх чекатимуть. Дівчата в українських костюмах піднесли хліб-сіль, сказали гарні слова. Почали спілкуватися.
«Спочатку ми перебували під м. Щастя Харківської області, потім перейшли на південь Луганщини, – розповідає молодший сержант Андрій Десятка. – В районі селища Червона Поляна почався наступ російських вояків. Воювати не було чим: у результаті обстрілів бойова техніка вийшла з ладу, і щоб вона не потрапила до рук супротивника, ми змушені були підірвати її».
Побратим Андрія додає: «Бачили все. Нас обстрілювали танки, „гради“, „смерчі“ – всі новітні види озброєння. Захоплювали російських військових у полон – міняли їх на наших хлопців. Останні дні були надскладними. На нас наступали з трьох боків – з Красного Луча, Антрацита і Луганська. Відступали, виходили через села, – вважаємо, що дивом врятувалися. Техніку, боєприпаси, які змогли з собою вивезти, здали в Балаклії (місто на Харківщині)».
Своїми думками з приводу побаченого і почутого з журналістами поділився кандидат на посаду заступника голови облдержадміністрації Ярослав Лагута, котрий теж зустрічав житомирських воїнів.
«Сьогодні додому повернулися 70 хлопців. Узагалі ротація військових проходить постійно. Так, близько 100 військовослужбовців із 30-ї бригади на День незалежності приїздили додому і повернулися в зону бойових дій», – каже посадовець.
«Хлопці потребують насамперед психологічної допомоги. Соціальні служби готові прийняти цих людей, проводиться спілкування з їхніми родинами, – зазначає Ярослав Лагута. – Воїни виснажені не так фізично, як психологічно, і цієї допомоги дійсно потребують».
«Те, що зараз відбувається на сході, – не можна назвати АТО, – вважає посадовець. – Терористів там майже немає. Є або відверті найманці, або регулярні війська. Місцеві сепаратисти повтікали і поскладали зброю. Фактично ведеться неоголошена війна».
Ось такі вони, справжні чоловіки, справжні українські герої – засмаглі, у новенькому камуфляжі, страшенно втомлені, спілкуються неохоче, іноді посміхаються і більше всього на світі бажають повернутися додому, побачити рідних. А що далі? Кажуть, поки що над цим не замислювалися, але, якщо потрібно, повернуться назад.
