«Добробут власними руками»: для ледачих це – красиве гасло, для дієвих людей – реальні шляхи поліпшення життя
В тому, що люди спроможні облаштувати свій побут, зробити життя в своєму населеному пункті кращим і цікавішим, створити собі ж свято, можна було переконатися, побувавши на Івана Купала в селі Немиринці Ружинського району, що на Житомирщині.
Як повідомили Інтернет-виданню
Рупор Житомира в прес-службі
«Українська платформа», 5-7 липня там проходив I Всеукраїнський фольклорний фестиваль «Купальські роси». Ідея його проведення належить народному депутату України, голові політичної партії «Українська платформа» Павлу Жебрівському. Кілька років поспіль активісти тоді ще громадського руху «Українська платформа» втілювали цю ідею в життя. Раніше свято проходило на обласному рівні, в 2009 році воно вже приймало гостей з різних куточків України. Спілкуючись під час Всеукраїнського фольклорного фестивалю «Купальські роси» із його засновником, Павлом Жебрівським, представники місцевих житомирських ЗМІ ставили депутату багато різних запитань.
- Павле Івановичу, чому Ви звернулися до народного свята Івана Купала і розширили його масштаби до всеукраїнського рівня?Павло Жебрівський: Ми хотіли, аби люди, які приїхали сюди, побачили, як святкують Івана Купала в інших областях України. Щоб вони перейняли досвід, перейняли ту родзинку, яка є в традиціях кожної області. Наше завдання – відновити автентичне свято Івана Купала. Чому відновлюємо? Справа в тому, до нація, яка не знає своєї культури, не знає своєї історії, є «перекотиполем». І на жаль, в Україні останнім часом відбувається процес відчуття своєї меншовартості. Але ми маємо знати, що, наприклад, у наших східних сусідів історія – набагато менша, а в Україні вона - тисячолітня, і Івана Купала – це якраз один із складових нашої історії. Без розуміння цього, без знання та без святкування відчути себе великою нацією для українця достатньо важко. І тому такий купальський фестиваль є заглибленням в історію, вивченням своїх коренів, підняттям відчуття своєї величі.
- Чи не думаєте ви, що кошти, які пішли на організацію Всеукраїнського фольклорного фестивалю «Купальські роси», простіше було б витратити на кілька роликів телевізійної реклами політичної партії «Українська платформа».Павло Жебрівський: Ви знаєте, на свято пішли не такі великі кошти. Головні кошти були вкладені в інфраструктуру села Немиринці. Якщо подивитися на село три роки тому і сьогодні – різниця велика. Тоді сходи в центрі села були обшарпані, а зараз вони обкладені облицювальним каменем, біля них споруджено скульптурний ансамбль, сьогодні відновлена будівля сільської ради, офісу господарства і заводу, в селі відкритий пам’ятник Тарасу Шевченку, є фонтан з водопадом, зроблене освітлення, а замість вчорашнього безладу – підстрижені кущі, розбиті клумби і охайні вулиці. А рекламні ролики – нецікаво, займатися просто популяризацією «Української платформи» через ЗМІ – не для мене.
Яке ми собі ставимо завдання? Окрім відродження давніх народних традицій, на свято Івана Купала з областей приїхали наші партійці, які привезли з собою не тільки колективи, а ще й кандидатів на сільських і міських голів. І дуже хотілося, щоб вони побачили, що можна зробити на благоустрій населеного пункту, не вкладаючи в це жодної копійки державних грошей, бо тут державних коштів взагалі немає. Четвертий рік ми намагаємося сколихнути місцеву громаду Немиринців. Наше завдання було не побудувати для людей, а щоб люди самі побудували для себе. Місцева громада сама визначає свої першочергові потреби, ми допомагаємо їй матеріалами, і люди самі все відбудовують. Перша спроба активізувати громаду була на початку 2006 року. Тоді на акцію «Добробут власними руками» вийшло десь чоловік 5. Потім наступна акція була в 2008 році, уже чоловік 10 вийшли. Нині на відтворення села працювало більше 200 людей. Так, у них був стимул, – показати своє село учасникам «Купальских рос» в усій красі. Але ж цією красою вони тепер насолоджуються щодня і горді за свою роботу, за яку їм, до речі, фактично нічого не платили. Ми забезпечували лише матеріали, а люди просто хотіли змінити своє життя на краще, виходили у вільний час і працювали. У нас є мета – привести до того європейського вигляду, про який ми так багато говоримо, свої села та міста. Якщо ми цього не будемо робити, а будемо тільки пускати рекламні ролики, то тоді, як говорив професор Преображенський в «Собачому серці», «…у нас наступит разруха».
- Павле Івановичу, часто можна почути, що краще вкладати гроші в бізнес, аніж в духовне та соціальне відродження.Павло Жебрівський: Мені інколи закидають і таке. Єдине, що люди не розуміють, якщо немає душі, немає духовності, то і на виробництві не буде цікавої і злагодженої роботи. Не можна лише будувати потужні заводи і не піднімати культуру, і навпаки, якщо тільки будеш піднімати культури, а не буде робочих місць, то й толку ніякого не буде. В житті все має розвиватися гармонійно, має відбуватися поєднання і бізнесу, і духовності, і інтелігентності, і культури. І можна сказати, що отакого міксу потрохи вдається досягти, не скрізь поки що, але на окремо взятих територіях. За цей рік вже три сім’ї із Житомира та Бердичева повернулися до Немиринців. Я сподіваюся, що цей процес триватиме й надалі. В селі є дорога, газ, вода, є куди піти відпочити, є робота. В Немиринцях діє рослинно-тваринницьке господарство, де працює більше ста людей, є невеличкий фармацевтичний завод, плюс школа, ФАП, сільська рада, будинок культури. Сьогодні вперше за останні роки в селі з’явилася сім’я художніх керівників: він – художній керівник будинку культури, вона – викладач музики та співу в школі. Ми довго шукали для села таких фахівців, і, на щастя, знайшли таку молоду сім’ю. Окрім того, що з 1 вересня в селі відкриваються дві спортивні секції, одна – з боротьби, друга – з бодібілдингу.
Таким чином, я думаю, що Немиринці є не менш цікавими для життя, ніж інші міста області. Мені останнім часом не подобається те, що ми перетворюємо Україну на Латинську Америку, коли є декілька мегаполісів, а далі – пустка. Мені до вподоби, коли робочі місця, соціальні та культурні послуги доходять до людей, до глибинки. Бо саме тут є душа народу. І це не є пафосними словами, бо якби це було так, то я тільки і говорив би на телекамеру, а не робив те, що роблю.
