На Житомирщині вилучають «юліни» автомобілі?

08.02 08:42    

Олена Бондаренко:

Даруйте, що буду багато цитувати. Втім інакше не випадає. З одного боку – оповідь потребує достовірності, підтвердженої цифрами і фактами. З іншого – «вулкан заговорив», сиріч прийшов до нас роман пані Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», в якому хоч і йдеться про події давніші, але так, наче історія наша не спіраллю, а замкненим колом придибуляла з початку століття до кінця його першої «десятівки».

«Я не знаю, чи є ще десь інша країна за кількістю принижень на душу населення», - говорить герой «Записок…»

Направду, хто б що не казав, на Майдані 2004-го ми стояли насамперед за свою людську гідність, бо чаша принижень, так завзято доливана владою, нарешті наповнилася вщерть, і терпець урвався.

Нинішня влада, чи, як у народі кажуть, «братки», за головну зброю проти нас узяла приниження. День у день, щогодинно і щохвилинно, в різний спосіб, але кожній, кожнісінькій людині вони доводять, що вона, людина – порох, ніщо, беззахисна й безборонна перед ними.

Бісівський терор проти Юлії Тимошенко (безкінечні допити, навіть у передноворіччя, до пізньої ночі, без хліба й води; кількаразові – наче однієї мало - підписки про невиїзд; тиск на команду – від колег по уряду до сільських однопартійців - і купа не менш бузувірських знущань) - це, крім усього іншого, - показове застрашення всього народу. Аби не опирався, знімілий, оглухлий і отупілий від приниження. Адже «приниження робить нас безпорадними».

Щойно «кіотська справа» проти Тимошенко почала розсипатися на друзки, як вигулькнула нова – висмоктана хоч і з іншого, проте так само з пальця: «автомобільно-медична».

Про нагальну потребу в транспорті для сільських амбулаторій говорили – та де, волали! - півтора року тому учасники наради сільських та селищних голів. Урядовці й депутати отримували і, переконана, отримують тисячі звернень від сільських медиків і селян з проханням забезпечити бодай якимось транспортом, аби мати змогу вчасно прийти на допомогу хворим у найвіддаленіших селах.

Справді, смертність на селі на 37 відсотків вища, ніж у містах, а 60 відсотків померлих хворих у сільській місцевості помирають лише через те, що допомога запізнюється. Тож у рамках урядової програми «Сільська медицина», тобто за рішенням Уряду, були придбані й передані для потреб сільських амбулаторій автомобілі Опель-Комбо.

Три чепурненькі автівочки дістали сільські медики і в «моєму», себто закріпленому за мною для депутатської роботи фракцією, окрузі (два – у Чуднівському районі, село Краснопіль та селище Великі Коровинці, один – у Бердичівському, село Райгородок) на Житомирщині. Скільки радості було, як щиро дякували і сільські медики, й їхні односельці! Не зрозуміє цих радості та вдячності лише той, хто не діставався до райцентру під дощем, у заметіль чи люту спеку. А коли ще й літня людина, якій до того ж недуга дошкуляє? Як же в нагоді стає авто лікареві та фельдшерові, аби до хворого навідатися чи його привезти!

Для прикладу: Великокоровинецька дільнична лікарня обслуговує 3430 людей. Це села Рачки, Михайленки, селище Великі Коровинці. Медики виїздили на 708 викликів, понад сто пацієнтів завезено до дільничної лікарні, шістдесят п’ять – до районної, шестеро – до обласної.

До зони обслуговування Краснопільської дільничної лікарні належать села Краснопіль, Безпечна, Носівки, Суслівка, Молочки, Стетківці, Мотрунки, Лихосілка, Бурківці, загалом 4590 душ. Наданим лікарні в рамках урядової програми автомобілем медики виїздили на 1954 виклики, 304 хворих доправлено було до дільничної лікарні, до районної (відстань 36 км) – 56 хворих, до обласної – 21.

Скільком людям врятовано життя завдяки можливості надати справді швидку допомогу лише в одному районі! А якщо помножити на 1000, бо саме стільки автівок отримала сільська медицина України завдяки урядовій програмі?

Проте… Як і за всіх неправедних режимів, за нинішнього людину спочатку обвинувачують, а потім «припасовують» докази. Отже, звинуватили Юлію Тимошенко у «перевищенні влади та службових повноважень при закупівлі під гарантію уряду та ввезенні на територію України спеціалізованих медичних автомобілів Опель-Комбо». Як «приробити ноги» висмоктаному з пальця? Розповідають, буцім не одного з лікарів «переконували» засвідчити, що машини ці нерентабельні, неефективні, тобто користі з них – нуль. А значить, гроші на їхнє придбання, мовляв, використані дарма, отже – «перевищення повноважень», та ще й зі «збитками».

Напевне, з-поміж завідувачів дільничних лікарень та амбулаторій такі «свідки» навряд чи знайшлися. Сумніваюся, що й селяни гадають, ніби пішки лікар до хворого з десяток кілометрів швидше відміряє, ніж транспортом, а сам хворий «ефективніше» подолає 36 кілометрів від тих же Великих Коровинців до Чуднова, аби до ЦРЛ дістатися.

І тут до ладу буде ще приклад, знову ж таки з «мого» округу. Днями отримала я звернення з багатьма підписами від селян, яких обслуговує Райгородоцька амбулаторія, це вже Бердичівський район. Просять вони допомогти у поверненні відібраного районною лікарнею автомобіля, наданого амбулаторії за програмою Уряду Юлії Тимошенко «Сільська медицина».

Ось що пишуть люди у зверненні: «Багато випадків траплялось, коли фактично рятували наші лікарі людей від смерті, і все завдяки тому, що швидко добирались до місця, карета швидкої допомоги з міста так швидко не приїхала б… Особливо автомобіль потрібен для людей похилого віку, адже коли захворіла молода людина, їй легше добратись у місто, а от коли захворіла людина похилого віку, їй це майже неможливо, і тут був вихід, адже можна було за допомогою авто, яке належало амбулаторії, привезти людину на прийом до лікаря».

«Та з приходом нової влади, - йдеться далі у зверненні, - автомобіль просто відібрали, не попередивши, не порадившись з жителями сіл. Це стало великим ударом та, можна сказати, трагедією для людей приналежних до Райгородоцької амбулаторії…».

Перепрошую, але мушу деталізувати – для цілковитого розуміння ситуації.

Райгородоцька сільська амбулаторія обслуговує 2700 душ людей у шести селах: Буряки (відстань від амбулаторії 12км, від Бердичівської ЦРЛ – 30км; Андріяшівка (відповідно 6 і 24км); Лемеші (3 і 21км); Мартинівка (4 і 23км); Обухівка (8 і 18); Райгородок (20км від Бердичева).

Станом на 27 грудня минулого року, тобто менше ніж за рік, лікарі здійснили 900 виїздів, окрім того, довозили до ЦРЛ хворих, забирали з пологового будинку породіль з немовлятами тощо.

27 грудня 2010 року автомобіль у амбулаторії було забрано до Бердичівської Центральної районної лікарні – «не попередивши, не порадившись з жителями», як ми вже знаємо. Чому?

Бо, як зазначено в інформації головного лікаря ЦРЛ Д.Луцької, «пробіг за час експлуатації в 2010 році становить 2455км», «Для порівняння денні автомобілі центральної районної лікарні якими обслуговується населення району мають пробіг за 2010 рік:
- автомобіль «Нива» -20333км;
- Медична допомога УАЗ -13758км».

Крім того: «Автомобіль Опель-Комбо не призначений для транспортування важко хворих в центральну районну лікарню».

Отже, «автомобіль «Опель-Комбо» використовується не ефективно, судячи по кілометражу, що припадає на один виїзд обслуговував пунктові село… Раціональне використання такого автомобіля доцільне в центральній районній лікарні для надання амбулаторної допомоги бригадою лікарів рай поліклініки…» (стиль, орфографію та пунктуацію оригіналу збережено, - О.Б.).

Крім «пробігів», є в інформації й «літраж» - «190 літрів на суму з урахуванням ПДВ 1540грн.72коп.». Підраховано й «кілометраж», себто кількість кілометрів (2,7) на кожен виклик.

Немає лише нічого про людей - про врятовані життя, про дні й ночі, коли допомога отим «Опельком» прибувала вчасно.

Бо треба ж довести «неефективність», непотрібність медичного автомобіля. Непотрібність – кому? Та ж людям, тим самим, для котрих вилучення автівки «стало великим ударом та можна сказати, трагедією», й за котрих вирішено, що їм така «розкіш» ні до чого.

Що, здавалося б, цей «великий удар» на тлі тих численних і постійних ударів, яких завдає щодня українцям «нова влада»? Так-так, я і про підвищення пенсійного віку, і про тарифи на комунальні послуги, що от-от стануть захмарними, як і ціни на харчі, й про податкові лещата для «малих» та «середніх» підприємців, і про інше в цьому ж річищі «покращення вже сьогодні». Але для мешканців шести сіл – це справді, без перебільшення, втрата надії на порятунок у разі раптової недуги чи травми.

А ще я - про тотальне, системне, тупе й агресивне приниження, що його обрала за стиль ця влада у спілкуванні з народом.

«Я взагалі думаю, - говорить герой уже згадуваного тут роману пані Ліни Костенко, - що й державу свою цей народ не може й досі побудувати, бо пережив велике історичне приниження».

І я собі думаю, що, обравши зневагу і приниження як спосіб спілкування з народом, ця влада має на меті не дати народові побудувати свою державу.

В якій не страшно і хочеться жити.

«Віддайте мені мою Батьківщину! Якщо я народився, значить, на цій землі мені теж щось належить.

Але нахабні, розв’язні, безсовісні – не віддадуть! Ми бездомні у своєму домі, ми безпритульні у своїй країні…», - 2001 року, за три роки до Майдану, записує у відчаї герой пані Ліни Костенко.

Нині, по десятьох роках – те саме (ба гірше!) й ті самі при владі.

Три роки до завершення кола…


Народний депутат фракції "БЮТ-Батьківщина" Олена Бондаренко, прес-служба ВО "Батьківщина"


Пост скриптум: як депутат я звернулася з запитом на ім’я прем’єр-міністра Миколи Азарова, вимагаючи забезпечити повернення експропрійованого у Райгородоцької амбулаторії автомобіля.

А ще я говорю разом з героєм «Записок…»: «Лінію оборони тримають живі».