9 Травня для депутатів та житомирян: День Перемоги чи жалоби?

08.05 22:16    

Неоднакове бачення святкування Дня Перемоги на Заході та Сході України має стати, на думку північного сусіда, ще однією перепоною до порозуміння. Цього року особливо. Окрім того, формат помпезних урочистостей до цього дня вже давно став елементом путінської пропагандистської машини. За загальною європейською практикою, відзначення Дня Перемоги починається з 8 травня Днем Жалоби за загиблими. Що з цього приводу говорять депутати та житомиряни – читайте далі. Газета «Місто» продовжує пострійні рубрики «Слово депутату» та «Говорять житомиряни».

Слово депутату:
Олег Горай, депутат Житомирської міської ради: 9 травня - дата дійсно пам’ятна. З одного боку – це свято того, що ми побороли загарбників, а з іншого боку – це трагедія. Ми, звісно, дякуємо за вільне небо, але для нас це великі втрати. Бо святкувати смерть своїх співвітчизників є не зовсім доречним. У світлі останніх подій взагалі не однозначні обставини саме відносно цієї дати: чи це більше як день трагедії та день пам’яті чи все ж таки свято? Безумовно, вважаю, що цей день потрібно святкувати без пафосу, без подій з великими парадами, демонстраціями, а швидше за все пом’янути пам'ять загиблих воїнів, співвітчизників, саме в спокійний, мирний спосіб. Цим продемонструвати свою повагу до них. Мої дідусі теж воювали.Слава Богу, всі залишились живі після війни. З дитинства по розповідям пам’ятаю всі ті події: дійсно то було страшно. Але тоді була єдина країна, тоді не ділили хто кого використовував. Історія розставила свої крапки, але ми ще багато чого не знаємо, і будемо знати з часом. Вважаю, що більш правильним було б називати цей день – День Пам’яті, ніж свято одного режиму над іншим. По суті, десятки мільйонів людей, які полягли на військових полях з обох сторін, стали жертвами боротьби двох жорстоких антигуманних ідеологій.

Олег Єлісєєв, депутат Житомирської міської ради:
Цей день - це історія, яку не можна забувати. Я впевнений, що цього року для українців все змінилося, що 9 травня стане днем пам'яті тих, хто загинув у війні і днем вшанування до тих, хто відстояв перемогу. Моя бабуся пройшла лихоліття війни та була в концтаборі. Нині їй 88 років. Вдячний їй, ветеранам, яких нині так мало… Низько вклоняюсь за те, що вистояли, перемогли. Проблема не в тому, як сприймати цю дату, а як живуть переможці і переможені. Наші ветерани мають відчувати себе переможцями, жити забезпечено і в пошані. Держава має дбати саме про це. Зичу найщиріщі вітання ветеранам до Дня Перемоги. Мирного нам всім неба! Вічна слава переможцям!

Говорять житомиряни:
Тетяна, 27 років:
Це день скорботи. Ми, звісно, дякуємо за вільне небо, але для нас це великі втрати. У моїй родині воювали по-різні боки: у підпіллі і на боці Червоної армії. І жоден живим не повернувся. Тому для мене це однозначно день жалоби. Це день, коли брат ішов проти брата.

Руслана, 26 років
Моїй душі цей день дуже близький, але святом його назвати я не можу. Один дідусь загинув на війні. Другий хоч і трішки пожив в нашому часі, але згадувати ті часи не хотів. Народився в 1928 році, пережив всі жахливі воєнні роки, був австрійському концтаборі. Завжди говорив, що боровся за те, щоб я, тоді ще маленька дівчинка, не бачила стільки крові, смертей, сліз і болю.

Ірина, 39 років
Мій дід загинув під Берліном, другий дідусь пройшов всю війну, дійшов до Берліну. Прожив ще багато років, і розповідав мені про ті часи. Дуже страшно згадувати його спогади, і надіятись, що сьогодні нашу країну обійде стороною чергове, жахливе кровопролиття.

Микола Валентинович, 45 років
За що боролись наші діди, батьки? За що пліч-о-пліч пройшли в воєнні роки разом з російськими побратимами? Разом їли кусок хліба, ділились останнім, рятували з поля бою… Щоб зараз ми страждали від руки тих же «російських побратимів»? Хіба це свято? Ми не шануємо великі вчинки героїв – ветеранів. Я впевнений, що їм боляче дивитись на сьогоднішню ситуацію в країні. Для них великим святом буде спокій та мир в країні, та грошова допомога, яка їм, я впевнений, дуже необхідна.

Підготувала Тетяна Пашкевич, газета «Місто»